Світ навчився сміятися з себе завдяки людині, яка колись малювала депресивних кроликів у дешевій квартирі Лос-Анджелеса. Сьогодні день народження святкує Метт Ґрейнінґ — творець «Сімпсонів», серіалу, що спершу висміював Америку, а згодом почав лякати її «пророцтвами». Чому жовта родина виглядає розумнішою за політичних аналітиків і чи справді це містика, — розбирався Фокус.
Сьогодні, 15 лютого, свій день народження святкує чоловік, який змусив світ сміятися з самого себе. Метт Ґрейнінґ створив сім’ю жовтих аутсайдерів, що стали глобальним культурним кодом. Але з часом «Сімпсони» перетворилися не лише на сатиру — їх почали називати мультсеріалом, що передбачає майбутнє. Фокус розібрався, як усе починалося і чому Гомер іноді «знає» більше за аналітиків.
«Лузер» з олівцем, який переграв Голлівуд
Якщо коротко — це людина, яка навчила Америку сміятися з самої себе.
Якщо чесно — це хлопець із Портленда, який просто не дуже вписувався у «нормальне життя».
Метт Ґрейнінґ народився 15 лютого 1954 року в штаті Орегон у родині, де фантазія не вважалася дивакуватістю. Його батько знімав аматорські фільми й працював у рекламі, мати викладала. Дітей у сім’ї було п’ятеро. Імена — звичайні: Гомер, Марґарет, Ліза. Нічого особливого. Поки ці імена не стали найвідомішою родиною на телебаченні.
У 1970-х Ґрейнінґ переїхав до Лос-Анджелеса з класичною історією «буду художником». Не став. Працював кур’єром, мив посуд, сидів у приймальнях і малював комікси про кроликів, які ненавидять життя.
Так з’явився Life in Hell («Життя у пеклі») — дивний, нервовий, трохи депресивний комікс про істот із величезними вухами та хронічною тривожністю. Це була сатира на молодість, роботу, кохання і саму ідею успіху. Комікс раптом став популярним у підпільній пресі Лос-Анджелеса.
І тут важливий момент: Ґрейнінґ не мріяв створити «сімейний мультсеріал». Він просто висміював абсурд повсякденності.
Але саме цей сарказм — м’який, розумний і трохи безнадійний — згодом перетвориться на культурний феномен. Бо виявилося, що кролики з тривожністю — це ще не межа. Межа — це коли цілу країну можна намалювати жовтою.
Народження «Сімпсонів»
Історія створення The Simpsons почалася не з геніального плану, а зі страху.
У 1987 році Метта Ґрейнінґа запросили на зустріч із продюсером Джеймсом Л. Бруксом. Ідея була проста: адаптувати його комікс Life in Hell для телебачення в межах The Tracey Ullman Show.
Проблема в тому, що Ґрейнінґ зрозумів: якщо погодиться — втратить права на своїх кроликів. Тож прямо в приймальні, за кілька хвилин до зустрічі, він придумав нових персонажів. Сім’ю. Дисфункційну. Смішну. Трохи впізнавану. І назвав їх іменами своїх рідних.
Так народилися Гомер, Мардж, Ліза, Меґґі та Барт.
Перші короткі епізоди тривали по 30 секунд і виглядали… скажімо так, не надто акуратно. Лінії були криві, анімація — груба, персонажі — нервові. Але саме ця недосконалість і створювала відчуття живої сатири.
Сам Ґрейнінґ пізніше згадував, що малював героїв поспіхом, спеціально не виправляючи «кривизну», бо це надавало їм характеру.
У грудні 1989 року серіал отримав власний пілот — різдвяний епізод Simpsons Roasting on an Open Fire. І це був ризик: прайм-тайм, доросла аудиторія, а на екрані — мультфільм про сім’ю, яка свариться, бреше і не виглядає ідеальною.
Результат? Рейтинг перевершив очікування FOX. За кілька років «Сімпсони» стали культурним вибухом.
На початку 1990-х у США почалося те, що журналісти назвали Bartmania («Бартоманія»).
Футболки з написом «Don’t have a cow, man» («Не кип’ятись, чувак!»), шкільні заборони через «поганий вплив», політики, які публічно критикували серіал.
Навіть тодішній президент Джордж Буш-старший у 1992 році заявив, що американські сім’ї повинні бути «більше схожими на Волтонів і менше — на Сімпсонів».
Для сатири це був комплімент.
Сам Метт неодноразово наголошував: «Сімпсони» ніколи не були створені як «моральний урок». Вони мали показати сім’ю, яка робить помилки, але залишається разом.
В одному з інтерв’ю він пояснював, що секрет довголіття серіалу — у сценаристах, які «не поважають авторитети, включно з власними героями».
І ще одна його іронічна фраза:
«Якщо ви робите сатиру достатньо довго, рано чи пізно вона стане документалістикою».
Тоді це звучало як жарт. А зараз? Ну, майже як пророцтво.
Жовті пророки: що саме «передбачили» Сімпсони і як це працює
І от тут починається магія інтернету. Бо десь на початку 2010-х серіал, який десятиліттями сміявся з політики, раптом почали називати пророчим. Кожна гучна подія і хтось знаходить старий кадр із The Simpsons.
А тепер — без містики. Подивімося, що саме вони «вгадали».
Дональд Трамп як президент
У серії Bart to the Future (2000 рік) Ліза Сімпсон стає президенткою і згадує, що країна отримала бюджетну кризу «після президента Трампа». Через 16 років Дональд Трамп виграє вибори.
Але важливий нюанс: на момент виходу серії Трамп уже давно говорив про політичні амбіції й неодноразово з’являвся в медіа як потенційний кандидат. Це був гіперболізований жарт — не містичне передбачення.
NSA і масове стеження
У повнометражному фільмі 2007 року показано, як спецслужби можуть перехоплювати телефонні розмови та аналізувати масиви даних.
У 2013-му світ дізнається про масштабні програми стеження NSA після викриттів Едварда Сноудена.
Збіг? Частково. Але після 11 вересня 2001 року дискусія про розширення повноважень спецслужб уже тривала роками.
«Греція зруйнувала Європу»
У серії 2012 року в новинному тікері миготить фраза про те, що «Європа виставляє Грецію на eBay». Через кілька років боргова криза в Греції стає центральною темою для ЄС.
Чи це передбачення? Швидше, сатиричний коментар на вже розгорнуту фінансову драму 2009–2011 років.
Смарт-годинники й відеозв’язок
У серії 1995 року персонажі користуються годинником із функцією відеодзвінка. Через два десятиліття з’являються Apple Watch і масовий FaceTime.
Але знову ж: у 1990-х уже активно обговорювалися концепції портативних гаджетів. Це була фантастика, що логічно виростала з технологічних трендів.
Скандал із FIFA
У серії 2014 року показують корупційний скандал у міжнародній футбольній організації. За рік світ сколихнули реальні арешти чиновників FIFA.
Але — серйозні журналістські розслідування щодо FIFA тривали задовго до серії. Автори просто довели до абсурду те, що вже витало в повітрі.
Леді Гага і політ над стадіоном
У серії 2012 року Леді Гага прилітає до Спрінгфілда, підвішена на тросах, і літає над натовпом у футуристичному костюмі.
У 2017 році під час Super Bowl співачка відкрила шоу — і справді «злетіла» над стадіоном.
Медіа одразу згадали «Сімпсонів».
Але тут важливо: Гага вже використовувала повітряні троси у своїх турах задовго до серії. Тобто сценаристи просто гіперболізували її сценічний стиль.
Нобелівська премія Боба Ділана (і не тільки)
У 2010 році в одній із серій з’являється табло зі ставками на майбутніх лауреатів Нобелівської премії. Серед прізвищ — Боб Ділан.
У 2016 році він дійсно отримує Нобелівську премію з літератури.
Медіа назвали це черговим «передбаченням». Але Ділан роками фігурував серед потенційних кандидатів. Це був радше культурний жарт, ніж містика.
Пандемія?
Інтернет любить історію про те, що «Сімпсони» передбачили COVID-19. Насправді в серії 1993 року йшлося про «Osaka Flu» — вигаданий вірус із Японії.
Але сюжет був типовою сатирою на глобалізацію й страх перед «екзотичними хворобами». Жодного точного прогнозу пандемії не було.
Disney купує FOX
У серії 1998 року на екрані з’являється табличка: «20th Century Fox — підрозділ Walt Disney Co.» У 2019 році Disney дійсно купує більшу частину активів 21st Century Fox.
Сімпсони знов вгадали? Насправді ж ідеї великих медіазлиттів активно обговорювалися ще в 1990-х.
То що це — інтуїція чи математика?
Серіал виходить із 1989 року. Понад 35 років. Понад 700 серій. Тисячі жартів про політику, технології, спорт, корпорації.
Статистично — частина з них просто зобов’язана збігтися з майбутніми подіями.
Сам Ґрейнінґ не раз пояснював: сценаристи беруть тренд і доводять його до логічного абсурду. Якщо абсурд стає реальністю — це вже питання до реальності.
Так чому людям хочеться вірити в «пророцтва»?
Бо це красиво. Бо це додає відчуття порядку в хаосі. Бо легше повірити, що мультсеріал «щось знає», ніж визнати: світ рухається за прогнозованими сценаріями, які можна побачити, якщо уважно читати новини.
І, можливо, найбільше «пророцтво» Сімпсонів — не в конкретних кадрах. А в тому, що вони показали: коли політика стає фарсом, фарс стає політикою.
І тут уже не до містики.