Замерзлі екскременти давніх арктичних ховрахів перетворилися на своєрідний генетичний архів льодовикової епохи. Дослідники проаналізували матеріал, що тисячоліттями зберігався у вічній мерзлоті Юкону, і виявили в ньому ДНК мамонтів, бізонів, коней, великої кішки, а також численних рослин, грибів і мікроорганізмів.
Знахідка не означає, що давні ховрахи полювали на мамонтів або інших великих тварин. Як і сучасні арктичні ховрахи, їхні предки були всеїдними й могли споживати рослинний матеріал, гриби, комах, дрібних тварин або падаль.
Крім того, ховрахи мають звичку тягнути до нір різноманітні предмети — насіння, кістки та частини рослин. Саме тому ДНК великих тварин могла потрапити до їхнього житла разом із принесеними рештками. Не виключено й те, що генетичний матеріал хижаків потрапляв у нори, коли ті намагалися полювати на гризунів.
Для дослідників найцінніше те, що такий матеріал дозволяє відтворити склад екосистеми. Разом із ДНК самого ховраха в зразках збереглися генетичні сліди багатьох інших організмів, які жили в тому самому регіоні.
Генетичний знімок давньої Берінгії
Юкон входив до складу Берінгії — великого регіону, що під час льодовикового періоду об’єднував північно-східну Азію та північно-західну частину Північної Америки. Через нижчий рівень моря між континентами існував сухопутний міст.
Саме ці території були домівкою для мамонтів, коней, бізонів та численних інших тварин холодного клімату. Традиційно їхню присутність встановлюють за кістками, зубами та окремими зразками давньої ДНК.
Екскременти ховрахів дають інший тип інформації. В одному невеликому зразку може зберігатися суміш генетичного матеріалу з навколишнього середовища, що робить його своєрідною капсулою часу.
Дослідники також знайшли ДНК рослин, грибів, бактерій та інших організмів. Це дозволяє не лише скласти список великих тварин, а й реконструювати умови, у яких вони жили, та харчові зв’язки всередині екосистеми.
Важливу роль зіграла вічна мерзлота. Постійно низька температура уповільнює руйнування органічного матеріалу, тому генетичні молекули можуть зберігатися значно довше, ніж у теплому або вологому ґрунті.
Автори роботи зазначають, що подібні зразки можуть бути корисними для дослідження екологічних змін наприкінці льодовикового періоду. Зіставляючи ДНК з різних шарів, можна простежувати, як змінювалися рослинність і тваринний світ у відповідь на потепління та зникнення льодовикової мегафауни.
Робота показує, що цінні відомості про минуле можуть зберігатися не лише в великих і добре помітних скам’янілостях. Іноді детальну картину давнього світу дозволяють відновити дуже непримітні сліди, які випадково пережили десятки тисяч років у замерзлому ґрунті.
Джерело: www.livescience.com