Основним призначенням королівських і аристократичних жінок було народження дітей для забезпечення династії. Щоб мати змогу якнайшвидше знову завагітніти, жінка передавала новонароджену дитину годувальниці — це дозволяло їй швидше повернутися до подружнього життя. Наприклад, королева Шарлотта, дружина британського короля Георга III, хоча й мала 15 дітей, не годувала жодного з них грудьми — такою була норма того часу. Вона, як і інші королівські матері, особисто брала участь у виборі годувальниці.
Годувальниць обирали дуже ретельно, адже посада «королівської годувальниці» була надзвичайно престижною. Вони отримували гарну платню, а іноді навіть довічну пенсію. Кандидаток перевіряли: чи були вони здорові, чи не мали серйозних хвороб, і чи були здоровими діти, яких вони годували на той момент. Часто після відбору годувальниці переїжджали жити до палацу, щоб бути ближче до королівських немовлят.
Аристократичні діти, своєю чергою, часто виростали в селі — їх відправляли до годувальниць у провінцію, де ті піклувалися про них, поки малюки не відлучалися від грудей. Вважалося, що сільські годувальниці — це здорові, міцні жінки, здатні дати дітям «гарний старт у житті». Батьки іноді навідували своїх дітей у селі, що підтверджується деякими картинами того часу.
Роль королівської годувальниці вважалася настільки почесною, що багато з таких жінок були зображені на офіційних портретах. Наприклад, ось картина, де Людовік 14 у немовлячому віці з його годувальницею, на ім’я дама Лонге де ла Жирод’єр.
Вона була не першою і не останньою його годувальницею, бо маленький Людовік рано обзавівся зубами і часто кусався, тому годувальниць доводилося змінювати. Втім, саме дама ла Жирод’єр залишилася в історії — вона назавжди запам’яталась як годувальниця Людовіка XIV.
tsn.ua