Що поєднує кліп «Gentleman Who Fell» Міли Йовович і обкладинку альбому «A Moon Shaped Pool» гурту Radiohead? Де шукати ключі до розгадки «Малхолланд Драйв» та «Шосе в нікуди»? Хто муза Девіда Лінча і Джима Джармуша? У кому жила вуду-душа Гаїті й палав вогонь американського незалежного кіно? Вона називала себе Майя Дерен. Народжена в Києві, Елеонора Деренковська відшукала власну душу в обрядах вуду і вдихнула трансове потойбіччя у світовий кінематограф.
У ПОЛОНІ «ПОЛУДНЕВИХ ТЕНЕТ»
Стрічка «Полудневі тенета», тривалістю всього 14 хвилин, стала сенсацією Каннського фестивалю 1943 року і принесла режисерці «Пальмову гілку» та звання «Матір американського авангарду». Дивні кошмари ліричної героїні, зміна подій, наповненість символами, візуальними ефектами, несподіваними змінами ракурсів камери — все це створювало враження глибокого психологічного та емоційного впливу на глядача. Змінювало, перетворювало реальність, наповнювало її містичністю та окультністю.
Народження Елеонори Деренковської, у майбутньому режисерки Майї Дерен, припало на 1917-й, рік створення найбільшої ілюзії людства — «справедливої» держави Радянського Союзу. Ім’я дівчинці батьки обрали на честь італійської актриси Елеонори Дузе, представниці ілюзії кіно. Психіатр, нарколог, троцькіст Соломон-Давид Деренковський і актриса Марія Фідлер про ілюзії й видіння знали все. Але радянська влада швидко позбавляла ілюзій. Тож 1922 року єврейська родина з п’ятирічною Елінькою залишила Київ, щоб підкорити Америку.
Наслідуючи батька, Елеонора була троцькісткою, отримала у Нью-Йоркському університеті ступінь бакалавра політології, вивчала літературу, писала вірші. У 18 років вийшла заміж за Ґреґорі Бардека — шлюб виявився коротким і завершився розлученням. Вона довго шукала себе, допоки 1943 року не зустріла празького авангардиста… і не закохалася в 16-міліметрову плівку.
Від України в ній залишилася хіба що звичка наспівувати українські пісні під час фільмування — у Голлівуді це сприймали як загадкові заклинання.
Усе її життя — це жест спротиву: патріархальному кіно, комерційності, колоніальності
РУСАЛЬНІ ПІСНІ
Невідомо, чи знала Майя Дерен про русальний тиждень, про русалок у творчості Лесі Українки, Тараса Шевченка чи Михайла Коцюбинського, але її спальня була схожа на грот. Всюди купа камінців, мушельок, а на стелі — розписані фосфорними фарбами риби й морські істоти. Один із перших фільмів Майї Дерен «Аt the land» так і починається: море викидає на берег напівпритомну жінку, яку грає сама режисерка… Випадково викинута на землю фантастична нетутешня істота. Саме так вона і почувалася — як з трьома чоловіками у шлюбі, так і в Голлівуді, де витрати на помаду були більшими, ніж на її фільми, що вивертали душу й оголювали містичну сутність жіночого буття.
Майя Дерен — активна учасниця культурного та соціального життя Нью-Йорка 1940-х: була активісткою, відстоювала ідеї фемінізму, боролася за права меншин. Усе її життя — це жест спротиву: патріархальному кіно, комерційності, колоніальності. І водночас — це інтимний, ніжний погляд на внутрішнє життя жінки в кадрі.
БОГИНЯ ЧОРНОГО ВУДУ
Ще на початку 1940-х Майя Дерен співпрацювала з видатною американською балериною та хореографкою, родоначальницею «чорного танцю» Кетрін Данем, була її особистою секретаркою. Танцівниця надихнула режисерку на темні обряди й ритуали афро-релігій. У 1946 році Майя саме отримала стипендію Гуггенгайма за роботу в кіно. Того ж року до влади на Гаїті прийшов перший темношкірий президент Дюмарсе Естіме, який зробив релігію вуду державною. На всю стипендію Майя вирушила до вуду-держави, досліджувати давні ілюзії й магію.
Дворічне дослідження вилилося у два фільми та величезну кількість додаткового кіноматеріалу і в одну з найдокладніших книг про цю культуру — «Божественні Вершники: Живі Боги Гаїті». Майя не лише спостерігала обряди, а й брала участь у них, і гаїтяни вірили, що в неї може вселятися сам дух божества.
Як донька психіатра-нарколога, Майя знала, що видіння і шаманські транси існують у тісному союзі з наркотиками. Додаючи до вуду-ритуалів трохи — а інколи й не трохи — амфетаміну, мати «поетичної психодрами» й «кіна трансу» померла у віці 44 років 13 жовтня 1961-го в Нью-Йорку від крововиливу в мозок (геморагічний інсульт). Прах Майї Дерен був розвіяний над горою Фудзі.
ПЕТЛЯ ЧАСУ
«Maya» — це поняття з філософії Адвайта Веданта, яке позначає ілюзію цього світу або завісу явищ, що вводить людей в оману, змушуючи вірити, що матеріальний світ — справжній, а не лише тимчасове й неповне відображення реальності. Недарма Елеонора Деренковська назвалась Майєю і досліджувала світ ілюзій. Вона ненароком відкрила, що щасливі ми всі по-різному, а от наші жахи й видіння мають схожий сценарій і сюжет. Вона запровадила в американське кіно мову сновидінь, петлі часу, множинність особистості та авторське тіло в кадрі. Вона знімала на власну 16-міліметрову камеру, носила її в наплічнику та вірила, що незалежне кіно має не менше право на існування, ніж Голлівуд.
Культова кінорежисерка, поетеса, хореографка, етнографка, теоретикиня кіно та політична публіцистка за своє недовге життя (1917–1961) стала однією з ключових постатей американського авангарду. Її ім’я і сьогодні звучить в історії кіно як синонім експерименту, містики й незалежної візії.
Наприкінці 1950-х Майя Дерен заснувала Фундацію творчого кіно з метою підтримки незалежних режисерів. А через кілька десятиліть після її смерті, 1986 року Американський кіноінститут заснував премію імені Майї Дерен.
Її професійний почерк вивчають у кіношколах, своєю вчителькою називають Девід Лінч і Джим Джармуш, її роботи можна знайти у колекціях музеїв всього світу. У Музеї сучасного мистецтва в Нью-Йорку (MoMA) в залі «Жінки та експериментальне кіно» — найбільша спадщина Майї Дерен, найбагатша її фільмографія: дебютна кінострічка «Полудневі тенета», один із перших експериментальних фільмів, який показує абстрактні форми та рух, — «Ритм 21», «Атлантида» — про мрії та підсвідоме, «Візіонер» — фільм, знятий разом із видатним Марселем Дюшаном, та інші. Тут же її книги, фото, листи й… ключ до фільмів Лінча: «Єдине, що має значення, — це те, що відбувається всередині нас, коли ми дивимось. Усе інше — просто декорації», — написано власною рукою Майї Дерен, ікони авангардного кіно.
likein.ua