У 30 років Василь Зінкевич переїхав із Чернівців до Луцька. Людмила Вітковська мешкала у Києві. На якомусь конкурсі талановиту дівчину помітив Анатолій Пашкевич, який саме формував Волинський народний хор. От і запросив красуню до свого колективу танцівницею.
Людмила приїхала й познайомилася з Василем. Між ними пробігла іскорка кохання. Молодята побралися у 1980 році. За рік стали батьками первістка Василька. А у 1982-му до оселі знову завітав лелека ще з одним синочком, якого назвали Богданом.

Що сталося далі, сам артист не розповідає. А найближче оточення, хоч і знає, але мовчить. Подейкують, що жінка покинула чоловіка разом із дітьми. Тож пану Василю довелося ростити синів самотужки за допомогою сестри.

Відтоді у репертуарі талановитого виконавця стали переважати сумні пісні. А от присвячений його долі хіт “Соколята” Зінкевич відмовився співати категорично. Сказав, що не має сил переживати цю історію знову й знову.

Тож автор В’ячеслав Хурсенко, який створив цей шедевр усього за 40 хвилин, змушений був сам виконувати “Соколят”. Композиція стала неабиякою популярною й посіла своє гідне місце у музичній скарбничці кращих творів.
Автобіографічними можна вважати й пісні “На березі життя” та “Заметіль”, які Василь Зінкевич часто виконував на концертах. А от чи селилося в його серці після того кохання, митець воліє не розповідати. В мережі можна знайти кілька світлин Василя Зінкевича з іншими жінками. Але хто вони й чи причетні до романтичних стосунків з артистом, невідомо.