Екіпаж Apollo 13 (Jim Lovell, Jack Swigert, Fred Haise). Джерело: NASA
Як повідомило національне космічне агентство, 8 серпня 2025 року на 98 році життя помер Джеймс Ловелл (James Lovell). Більшість людей знають його по участі у автобіографічному фільмі Аполлон-13. Місія, яка мала стати третьою висадкою на Місяць, обернулася катастрофою і лише завдяки чуду і витримці екіпажу вони змогли повернутися з неї живими.
До Аполлона
Його шлях у космос почався у флоті США, де він служив пілотом винищувачів і випробувачем літаків. У 1962 році Ловелла відібрали в команду астронавтів NASA, і вже через три роки він полетів у свою першу місію — «Gemini 7». Там він провів два тижні у тісному кораблі, встановивши рекорд тривалості польоту і вперше виконавши зближення з іншим апаратом у космосі.
У 1967 році він працював у комісії, яка розслідувала жахливу трагедію, що сталася з Аполлон-1, коли усі члени екіпажу згоріли живцем на стартовому майданчику. Про небезпеку космічної техніки він знав, як ніхто інший.
Пізніше були ще «Gemini 12» та важлива сторінка в його біографії — «Apollo 8» у 1968 році, перший політ людей на орбіту Місяця. Екіпаж Ловелла першим у світі на власні очі побачив зворотній бік місяця, а фотографія «Схід Землі», зроблена його екіпажем, стала безсмертною.
Саме Джим Ловелл був командиром резервного екіпажу для Аполлон-11 і якщо б Ніл Армстронг захворів, то став би першою людиною на місяці.
Аполлон-13
Ловелл планував, що місія Аполлон-13 стане останньою в його космічній кар’єрі. Місія мала стати третьою висадкою на Місяць, а сам Ловелл міг стати п’ятою людиною, що ступила на поверхню Місяця. Але все пішло геть інакше.
Джим Ловелл перед ракетою Saturn V, місія Apollo 13, 1970 рік. Ілюстрація: NASA
14 квітня 1970 року, коли космічний корабель лише летів від Землі до Місяця, стався вибух кисневого балона, який вивів з ладу дві з трьох електричних батарей. Тоді екіпаж Ловелла подарував світу другу безсмертну фразу — Г’юстон, у нас проблема. Оператор на Землі попросив повторити це повідомлення.
Після цього в NASA створили цілодобовий штаб з порятунку місії. Було визначено, що вимикати маршевий двигун не можна, адже він може бути пошкоджений і вибухне при повторному запуску. Тобто це був політ в одну сторону і треба було зробити так, щоб це була подорож додому. Провівши підрахунки, Центр Польотів вирішив використати двигуни місячного модуля для польоту до Землі. Пошкоджений корабель долетів до Місяця, але замість запланованої посадки облетів його і полетів назад до Землі. Ловелл і його команда розуміли, що їх шанси вижити мізерно малі, а кожна помилка могла стати останньою. Та все ж він і його команда залишалися спокійними і сконцентрованими.
На шляху додому концентрація вуглекислого газу в місячному модулі перевищила безпечну межу. Місячний модуль не був розрахований на таке тривале перебування екіпажу, тож поглиначі CO2 вичерпали свій ресурс. Було вирішено протягнути шланги скафандрів в відсік екіпажу політного модуля і закріпити їх клейкою стрічкою. Потім перегрілася одна з батарей, але, на щастя виявилося, що це просто помилка датчика. Через брак енергії астронавти не могли увімкнути обігрівачі. Температура всередині тісного модуля опустилася до 11 градусів, але нерухомим космонавтам здавалося, що там ще холодніше. Зрештою витік газу з пошкодженого кисневого балона постійно відхиляв корабель і доводилось періодично коригувати траекторію двигунами місячного модуля щоб не промахнутися повз Землю. В якийсь момент ще й спрацював захисний клапан балону з гелієм, який скинув зайвий тиск, що розкрутило корабель і його було важко повернути в початкове положення.
Перед входом в атмосферу землі потрібно було відстикуватися від місячного модуля, який у ролі рятівною шлюпки довіз астронавтів до Землі. Але і ця процедура не була простою через вибух. Щоб відвести подалі місячний модуль від посадкового модуля, їх розвернули на 45 градусів і від’єднували у такому положенні.
На час рятувальної місії СРСР, Британія і Франція оголосили радіомовчання на частотах рятувальної місії, так як через брак енергії зв’язок з астронавтами був нестабільний.
17 квітня о 18:07 посадковий модуль успішно приводнився на Землі. Усі учасники місії повернулися додому неушкодженими. За витримку і професіоналізм, астронавтів і наземні служби Г’юстона нагородили найвищою державною відзнакою — Медаллю свободи. Для упередження виникнення подібних проблем, запланований запуск Аполлон-14 відклали на 5 місяців.
Після
Джим Ловелл нетривалий час працював в NASA на адміністративній посаді заступником директора з науки. Після закінчення роботи в NASA та флоті у 1973 році Ловелл зайнявся бізнесом: очолював кілька компаній, керував телекомунікаційними та морськими підприємствами. Він навіть відкрив власний ресторан у Лейк-Форесті, штат Іллінойс, де мешкав до останніх днів. Попри нову професійну стежку, Ловелл залишався символом епохи — виступав на конференціях, підтримував освітні програми, розповідав молоді, що космос вартий ризику.
Його історія надихала не лише вчених і студентів, а й Голлівуд. У 1995 році фільм «Apollo 13» з Томом Генксом у головній ролі знову нагадав світу, хто такий Джим Ловелл. Він з’явився у фінальній сцені як камео — у ролі капітана авіаносця, який зустрічає врятований екіпаж. Для мільйонів глядачів Ловелл став уособленням спокою в хаосі та розуму, що рятує життя.
Після смерті Ловелла живими залишилось лише п’ятеро з 24 людей, що літали до Місяця: Базз Олдрін (Buzz Aldrin) 95 років, Фред Хейз (Fred Haise) 91 рік, Девід Скотт (David Scott) 93 роки, Чарлі Дюк (Charlie Duke) 89 років і Гаррісон Шмітт (Harrison Schmitt) 90 років.
Він так ніколи і не ступив на Місяць, хоча двічі був зовсім поруч. Але це, мабуть, найточніше визначення його шляху: не завжди доходити туди, куди планував, але завжди доводити справу до безпечного повернення. Ловелл залишив після себе не лише технічну спадщину, а й урок — справжня перемога полягає у збереженні життя, навіть коли головна мета лишається за обрієм.
За матеріалами: collectspace.com, arstechnica.com, wikipedia.org