Ці методики оточують нас звідусіль, просто ми занадто зайняті або втомлені, щоб їх помічати.
Психологи з Амстердама (звідки ж ще) пропонують якось придивитися до логотипа Heineken. Якщо поглянути на нього під певним кутом, можна помітити, що три літери «e» у назві трохи завалені назад, а їхня нижня частина викривлена. Нагадує таку собі злегка беззубу, але приязну усмішку, інформує Ukr.Media.
Тип на ім’я Марк Ендрюс, який досліджує поведінкову психологію, стверджує, що хоч у шрифтах і немає нічого людяного, ця крива літера створює ілюзію тепла. І це формує зовсім інший рівень стосунків із брендом.
Тактика настільки ненав’язлива, що в тверезому стані та без підказки ви її навряд чи розгледите. У цьому й сенс. Ми плаваємо в океані таких візуальних гачків.
З роками ми всі обростаємо бронею іронії та свято віримо, що наші фінансові рішення — це результат холодного аналізу і життєвого досвіду. Але той самий Ендрюс у своїй книжці «Приховане переконання» доводить неприємну річ: більшість наших повсякденних виборів робиться десь на рівні підсвідомості.
Ось кілька механік, які працюють безвідмовно, поки ми думаємо, що контролюємо ситуацію.
Олюднення пластику
З історією про пивну етикетку все зрозуміло — це старий добрий антропоморфізм. Звичка наділяти речі душею формується в нас ще в тому віці, коли ми тягаємо за собою улюблену ковдру чи розмовляємо з плюшевим собакою.
Зараз ми виросли, ведмедів замінили кредити та біль у попереку, але мозок за інерцією шукає емоції в неживому.
Якщо пляшка гелю для душу або каністра автомобільного мастила виглядає хоч трохи привітною, ми відчуваємо до неї незрозумілу симпатію. Нам просто хронічно не вистачає тепла, і маркетологи цим користуються.
Фізіогноміка на стероїдах
Ті ідеально-нормальні обличчя, які дивляться на нас із банерів чи екранів, опинилися там не просто тому, що в них гарна усмішка. Їх відсіювали за критеріями, які межують із параноєю.
На підсвідомому рівні люди з вужчими обличчями та карими очима викликають більше довіри. Ну і, звісно, ніяких тонких вусиків — підсвідомість одразу малює класичного лиходія з німого кіно.
Тож коли актор у рекламі страховки здається вам «своїм у дошку», будьте певні: ширину його вилиць виміряли ще на етапі кастингу.
Штучна паніка
Будь-хто, хто хоч раз бронював готель чи купував квитки на лоукостер, знає цей момент: ти спокійно гортаєш варіанти, аж раптом бачиш червоний напис «Залишився лише 1 номер за цією ціною».
У цей момент доросла, раціональна людина відчуває легкий спазм. Це страх втратити доступ до дефіциту.
Ендрюс пояснює: у нас генетично прошито, що цінні речі (золото, діаманти, їжа в голодні часи) існують у лімітованій кількості. До того ж це створює ілюзію, що на твій двомісний стандарт із видом на парковку претендує натовп конкурентів.
Свобода вибору різко звужується, і рука сама тягнеться за кредитною карткою.
Тиск мас
Найефективніше, що може зробити продавець — це натиснути на нашу невпевненість. Ми обожнюємо міркувати про свою унікальність і нестандартний смак, але в магазині купуємо те, що схвалила зграя.
Фрази на кшталт «Дев’ять із десяти обирають…» працюють бездоганно. Ми дивимось на цей текст і думаємо: ну не можуть же всі ці люди помилятися. Це як снігова куля лайків у соцмережах. Нам життєво необхідний соціальний доказ, щоб не почуватися дурнями зі своїм вибором.
Ось така в нас у всіх індивідуальність.
Ілюзія свободи
А це вже вищий пілотаж. Знаєте, як змусити людину щось зробити? Сказати їй, що вона має повне право цього не робити.
Ніхто не любить, коли його заганяють у кут і відверто щось впарюють. Тому рекламісти вмикають реверсивну психологію.
Бренд може визнати якийсь свій дрібний недолік, щоб здатися чесним, або обережно додати: «Ви, звісно, можете обрати інший пилосос, але…». І все. Наш внутрішній бунтар заспокоюється. Нам милостиво залишили право вибору. Ми розслабляємось, відчуваємо повагу до своїх кордонів і… йдемо на касу.
news-xl.net