На 17-му Одеському міжнародному кінофестивалі одну з головних дискусій присвятили тому, як українській культурі протистояти імперській політиці Росії й водночас не перетворювати власну ідентичність лише на реакцію на агресора. Учасники говорили про необхідність переходу від постійного «спротиву» до повноцінної культурної присутності України у світі.
Ключовою тезою розмови стало те, що імперії використовують культуру як інструмент впливу не менш активно, ніж політику чи економіку. Вони не тільки витісняють чужу мову й історію, а й привласнюють митців, твори та цілі культурні явища, включаючи їх до власного канону.
Для України ця проблема особливо відчутна через тривалу історію російського привласнення. Протягом десятиліть у міжнародному просторі українських художників, письменників, композиторів і кінематографістів нерідко автоматично зараховували до «російської культури», якщо вони працювали в межах Російської імперії або СРСР.
Учасники дискусії наголошували, що деколонізація не повинна обмежуватися лише викресленням російського. Якщо культурна політика постійно визначає себе через заперечення Росії, сама Росія все одно залишається точкою відліку. Натомість Україна має формувати власну рамку — показувати, що вона створює, які історії розповідає та яку традицію продовжує.
Окремо говорили про міжнародну комунікацію. Самого факту, що твір є українським, недостатньо, якщо це не пояснено глядачеві, фестивалю, музею чи іноземній пресі. Тому важливо системно працювати з архівами, перекладами, дослідженнями та презентацією українського мистецтва поза межами країни.
Кіно в цьому сенсі стало одним із найпомітніших інструментів. Українські фільми останніми роками регулярно з’являються на великих міжнародних фестивалях, а документалістика про війну отримує нагороди та допомагає говорити про країну мовою особистих історій, а не лише політичних заяв.
Водночас учасники наголосили на ризику, коли світ починає сприймати українську культуру виключно через війну. Війна є визначальним досвідом сучасності, але культура не може зводитися лише до травми. Поруч із документуванням злочинів мають існувати комедії, жанрове кіно, музика, театр, література та історії про повсякденне життя.
Саме тому поняття «культура присутності» в дискусії використовували як альтернативу постійній оборонній позиції. Йдеться про ситуацію, коли українські автори та інституції не просять окремого місця лише через війну, а стають постійною частиною міжнародного культурного процесу.
17-й Одеський міжнародний кінофестиваль цього року проходить у Києві. Попри зміну міста, його дискусійна програма зберігає фокус на розвитку української кіноіндустрії та її місці у світовому контексті.
https://fakty.com.ua/ua/styl-zhyttia/show/20260901-ne-sprotyv-a-prysutnist-na-omkf-obgovoryly-borotbu-ukrayinskoyi-kultury-z-imperiyeyu/